Крім того, що теплоізоляційний матеріал зберігає тепло, він ще й справляє істотний вплив на вологісний режим стін.
Встановлений він може бути як на зовнішній стороні стіни, так і на її внутрішній поверхні. На рис. 1а теплоізоляційний шар встановлений з внутрішньої сторони ("+" - внутрішня сторона, "-" - зовнішня сторона стіни). В даному випадку відбувається зміна вологісного режиму стіни.
Внутрішній шар значно легший, ніж матеріал існуючого огородження, і вільно пропускає пару, що призводить до скупчування вологи в товщі стіни на границі з утеплювачем. Тому підвищується вологість стіни при одночасному зниженні її температури, що сприяє утворенню конденсату на невеликій глибині від внутрішньої поверхні.
При облаштуванні пароізоляції на внутрішній поверхні стіни і утеплювача із захисним шаром на зовнішній поверхні теплозахисні характеристики огорожі значно збільшуються. Однак при цьому, як і в попередньому варіанті, в окремих випадках можливе утворення поверхневого конденсату на пароізоляційному шарі.
 |
Рис. 1. Утеплення стін:    |
Підвищити теплозахист можна за рахунок створення в конструкції замкнутого повітряного прошарку. Якщо повітряний прошарок розташовується близько від внутрішньої поверхні (рис. 1в), то відбувається негативна для стіни зміна температурно-вологісного режиму, тобто явище, багато в чому аналогічне тому, з чим доводиться стикатися при утепленні стіни зсередини. Облаштування з внутрішньої сторони пароізоляції перешкоджає проникненню до повітряного прошарку водяних парів внутрішнього повітря і підвищує теплозахист стіни. Тому доцільно розташовувати повітряний прошарок ближче до зовнішньої поверхні стіни. Завдяки такому розташуванню прошарок, що заповнений повітрям, яке має низький коефіцієнт теплопровідності, значно підвищує теплотехнічні якості стіни. Облаштування пароізоляції з внутрішньої поверхні стіни при наявності прошарку (рис. 1г) дозволяє не допустити зволоження конструкції зсередини і істотно підвищити її теплозахист.
Установка пароізоляції одночасно з внутрішньої і зовнішньої сторін перешкоджає висиханню матеріалу конструкції і сприяє скупчуванню вологи в товщі стіни. В зв'язку з цим таке рішення неприпустиме в першу чергу для дерев'яних стін, а також для стін перших поверхів, де можливе підсмоктування вологи. Не даючи волозі випаровуватися ні назовні, ні всередину, пароізоляція сприяє перезволоженню матеріалу, підвищенню його коефіцієнта теплопровідності, зниженню опору теплопередачі і промерзанню стін в холодну пору року, а також ураженню грибками (рис. 1д).
Не дуже вдалим з теплотехнічної точки зору є й утеплення конструкції одночасно із зовнішньої і внутрішньої сторони (рис. 1е). Крім того, можливі пошкодження зовнішньої теплоізоляції призводять до того, що конструкція починає «працювати» так само, як і у випадку розташування утеплювача зсередини.
Розглянуті схематично варіанти утеплення зовнішніх стін з урахуванням їх переваг та недоліків дозволили розробити конструктивні заходи, що дозволяють підвищити теплозахист будинку.
Утеплення стін зсередини.
Якщо спостерігається промерзання стіни в одному або декількох місцях, то стіну утеплюють з внутрішнього боку по всій її площині. При утворені в результаті промерзання мокрих плям стіну утеплюють з внутрішньої сторони розчином «теплої» штукатурки завтовшки 30 мм. Штукатурку влаштовують по тканій сітці, що забезпечує міцне зчеплення теплоізоляційної штукатурки.
Утеплення внутрішньої стіни доцільно проводити в межах цілої кімнати. Це перешкоджає поширенню вологи за межі пошкодженої зони. При утепленні стін зсередини потрібно забезпечити пароізоляцію, що захищає від зволоження парами внутрішнього повітря відремонтовану ділянку.
При утепленні стін розчином зсередини спочатку слід зрубати існуючу штукатурку. Якщо стару штукатурку залишають на стіні і по ній кладуть нову, то для кращого зчеплення розчину з поверхнею необхідно зміцнити на стіні арматурний каркас, натягнути сітку і по них обштукатурити стіну теплоізоляційним розчином.
В даний час в будівельній практиці широко застосовують ткані або плетені металеві сітки з ячейками розміром не більше 50x50 мм. Вважається, що ткана сітка забезпечує менш міцне зчеплення через те, що щільно лягає, на поверхню і не утворює необхідної шорсткості. Тому в ряді випадків під таку сітку попередньо набивають дранку або, що ще краще, вузькі рейки товщиною 5 мм. Між ними і сіткою утворюється простір, в якому добре утримується штукатурка. Сітку потрібного розміру натягують і прибивають цвяхами довжиною 5-7 см через кожні 10 см у шаховому або квадратному порядку. При забиванні цвяхів залишають куток довжиною 1,5-2 см, який загинають, притискуючи ним сітку. Таким чином кріплять сітку під штукатурку стін і стель.
При обштукатурюванні поверхні наносять по черзі три шари: обризкування, грунт і накривку.
Обризкування завжди накидають суцільним шаром товщиною 3-9 мм без пропусків. Перед його нанесенням поверхні кам'яних, бетонних і дерев'яних стін добре змочують водою. Для обризкування готують рідкий розчин, який при накиданні з силою вдаряється об поверхню і затікає в усі пори поверхні, добре зчіплюється з нею і міцно утримує на собі тягар від грунту і накривки.
Грунт утворює необхідну товщину штукатурки і вирівнює наявні нерівності. Для нього готують густий тістоподібний розчин. При великій товщині штукатурки грунт наносять декількома шарами по 1,5-2 см кожен, так як при більшій товщині він може сповзати. Якщо обштукатурюють стіни швидкосхоплюваними густими розчинами (вапняно-гіпсовими), то товщина шару грунту може бути більша. Перший шар грунту слід наносити шляхом накидання, слідуючі шари - накиданням або намазуванням.
Накривку наносять на грунт у вигляді рідкого розчину шаром товщиною 2-4 мм. Вона вирівнює поверхню, утворюючи гладкий шар розчину. Для накривки найкраще готувати розчин з дрібного піску, просіяного через сито з отворами 1,5 x1, 5 мм.
При обштукатурюванні приміщень з підвищеною вологістю і зовнішніх стін використовують цементні і цементно-вапняні розчини.
При ремонті і утепленні невеликих ділянок штукатурний розчин можна намазувати, а не накидати. При цьому він повинен бути досить густим. Поверхні стін, що підлягають утепленню штукатуркою, перед початком робіт повинні бути добре змочені водою.
Облаштовувати штукатурку за один раз товстим шаром не можна, так як це може призвести до сповзання розчину. Крім того, це може призвести до утворення більшої кількості тріщин на поверхні стіни.
Якщо наносять тонкий шар розчину, то при цегляних стінах його товщина повинна бути не менше 5 мм, інакше крізь штукатурку будуть просвічувати шви кладки у вигляді клітин, які залишаться навіть після фарбування поверхні вапняною або клейовою фарбою.
При обробці дерев'яних поверхонь товщина штукатурки повинна бути не меншою 25 мм. Це викликано тим, що розчин наносять на прибиту до стіни дранку, яка при викривленні розриває тонкий шар штукатурки і утворює в ній тріщини.
При утворенні льоду або інею в місцях промерзання проводять утеплення за допомогою теплоізоляційних плит або теплоізоляційних розчинів.
Для облаштування додаткового шару з плитного утеплювача застосовують різні плитні матеріали - полістирольний пінопласт, мінераловатні, фібролітові, деревно-стружкові плити, бетонні плитки. Спочатку внутрішню поверхню стіни очищають від шпалер або фарбування і дають їй просохнути. Після цього свердлять заглиблення діаметром 20 мм і глибиною 50-70 мм, в які забивають дерев'яні пробки на цементному або гіпсовому розчині. На поверхні стіни встановлюють попередньо антисептовані дерев'яні рейки. Як антисептик застосовують 10%-ний розчин кремнефтористого натрію або мідного і залізного купоросу та ін. Рейки, товщина яких залежить від необхідної товщини утеплювача, прибивають до дерев'яних пробок кроком, рівним ширині застосовуваних плит. Між рейками в розпір встановлюють теплоізоляційний матеріал. Плити можна приклеїти до поверхні розчином, що складається з цементу і полівінілацетатної емульсії (яку беруть в кількості 20% від маси цементу), а також бітумною мастикою, синтетичним клеєм.
Можливе кріплення плит утеплювача за допомогою дерев'яних дранок, що прибиваються до рейок, або за допомогою стрічок шпагату або дроту, натягнутих на рейки.
Вертикальну пароізоляцію виконують із руберойда, прокладного гидроїзола, покрівельного пергаміну, бітумної мастики. Їх наносять на плити утеплювача і рейки суцільним шаром.
Облицювальні шари (деревно-волокнисті або деревно-стружкові плити, листи сухої штукатурки) прибивають цвяхами до дерев'яних рейок. При влаштуванні сухої штукатурки цвяхи забивають так, щоб вони не проривали листів і не виступали над їх поверхнею.
Для кращого утеплення дерев'яної стіни штукатурку по дранці здійснюють по теплоізоляційним матеріалам - повсті, мішковині, рогожі. Перевага цього способу полягає в тому, що дані матеріали забезпечують хороше зчеплення з штукатуркою, захищають від сильного намокання дошки, перешкоджаючи їх коробленню та оберігаючи від розтріскування штукатурку.
Полотнища таких матеріалів - рогожки, мішковини - стикують один з одним нахлистом, щоб навішений шмат заходив на інший на 2-3 см. Обрізають потовщені кромки, нарізають шматками потрібного розміру. Якщо використовують товсті матеріали, то їх з'єднують впритул, щоб не утворювалися стовщені шви, і прибивають цвяхами. Цвяхи забивають приблизно на півдовжини, решту загинають.
При використанні для утеплення повсті її попередньо антисептують фтористим натрієм і висушують. Нижній кінець смуги, що обов'язково торкається стіни, прибивають до стіни цвяхами, потім матеріал розпрямляють і натягують догори, щоб його поверхня стала гладкою, без складок. По краях смуги повсть прибивають цвяхами. Аналогічно кріплять рогожу, картон, мішковину.
Слабоваляна повсть легко розривається. Тому її попередньо намотують на дерев'яний або металевий стрижень, розкочують зверху вниз, притискаючи до поверхні стіни, і прибивають цвяхами.
М'яку повсть краще не використовувати. Якщо все-таки ним доводиться утеплювати стіни, то по ньому кладуть шар пергаміну або картону, по яким набивають дранку. Якщо цього не зробити, то при прибиванні дранок м'яка повсть притискається і видавлюється, утворюючи так звані «подушечки», що не забезпечують міцне зчеплення розчину і вимагають збільшення товщини штукатурного шару.
Над теплоізоляційними матеріалами набивають дранку і кладуть штукатурку.
В процесі експлуатації будинку з каркасними стінами і засипним утеплювачем поступово відбувається його осідання. Через утворені в стіні порожнечі виникають великі тепловтрати, що викликають зниження температури внутрішньої поверхні стіни, утворення мокрих плям, а іноді й наморозків. В цьому випадку необхідно заповнити пустоти такою ж засипкою, як і раніше. Заповнення утеплювачем порожнин в стіні проводять з горища. Спочатку палицею ущільнюють осілий утеплювач, а потім засипають новий невеликими порціями висотою по 20-30 см кожна і ущільнюють.
Якщо просідає не засипний, а плитний утеплювач, то для підвищення теплозахисту стіни із зовнішньої сторони зривають обшивку, ущільнюють утворені між плитами шви і обшивають дошками цю частину стіни.
Практика експлуатації житлових будинків із зовнішніми стінами з тришарових панелей показала, що з часом можливе зниження теплозахисту огорожі та утворення мокрих плям, криги, інею через осідання утеплювача. При цьому утворюються пустоти між двома зовнішніми шарами панелі, що мають знижені теплоізоляційні характеристики. У цьому випадку проводити утеплення можна шляхом, ін'єкціювання неавтоклавного пінобетону, газобетону, спіненого полімеру (пінополіуретану) всередину порожнеч.
Перед початком ін'єкціювання розчину потрібно визначити межі осілого утеплювача (це можна зробити шляхом простукування), пробити отвори в залізобетонному шарі панелі. Потім утеплювач або газобетонну суміш, приготовлену на місці, вводять в порожнечі через пробиті отвори за допомогою малогабаритних механізмів, після чого отвори закладають. Цей метод є ефективним але він вимагає певних навичок і наявності матеріалів і механізмів.
Утеплення стін зовні.
При утепленні будинку із зовнішнього боку використовуються різні теплоізоляційні матеріали - мінераловатні плити, цементно-фібролітові плити, полістирольні пінопласти, «теплові» штукатурні розчини, плити з пористого бетону, які мають бути добре захищені від несприятливого впливу дощу, снігу, інсоляції та інших атмосферних впливів.
Теплоізоляційні плити або блоки кріпляться до стіни на бустилатові, клеєві ПВА або іншому клеючому матеріалові. Також можлива їх установка на зовнішній поверхні стіни за допомогою дюбелів, цвяхів, шурупів, дерев'яних брусків і рейок, металевих столиків і т.д.
При утепленні стіни плитами з мінеральної і скляної вати в стіні свердляться отвори, в які забивають дерев'яні пробки, бажано на цементному або гіпсовому розчині. До них прикріплюються вертикально встановлені бруски, розміри перерізу яких приймають залежно від необхідної товщини утеплювального матеріалу. Крок брусків також залежить від розмірів плитного утеплювача. Між ними враспор укладають плити теплоізоляційного матеріалу. Потім до вертикальних брусів прибивають дерев'яні рейки, поверх яких кладуть азбестоцементні листи і обробляють штукатурним розчином (рис. 2а)
Якщо товщина вертикальних брусів перевищує товщину плитного утеплювача, то утворений повітряний прошарок, що розташований ближче до зовнішньої поверхні стіни, буде тільки сприяти поліпшенню теплотехнічних характеристик утепленої стіни.
При однаковій товщині утеплювача і вертикальних брусів замість встановлення азбестоцементних листів з подальшою штукатуркою можна до дерев'яних брусів прикріпити арматурну сітку і обробити зовнішню поверхню стіни (рис. 2б).
а - з влаштуванням повітряного прошарку, б - без повітряного прошарку; 1 - плитний утеплювач; 2 - дерев'яні бруски; 3 - стрічка з руберойду , 4 - азбестоцементні плитки; 5 - штукатурка; 6 - повітряний прошарок; 7 - арматурна або тканинна сітка.
Утеплювати стіни також можна за допомогою мінераловатних плит, встановлених між горизонтально розташованими брусами (рис. .3) Плити кріплять враспор щоб уникнути їх деформації і відшарування від поверхні стіни. Зверху утеплювач захищають від атмосферних впливів хвилястими азбестоцементними листами, які прибивають до горизонтальних брусів.
Рис. 3. Утеплення мінераловатними плитами:
1 - цегляна кладка; 2 - дерев'яні рейки; 3 - мінераловатні плити; 4 - азбестоцементні листи.
Для запобігання затіканню атмосферної вологи в утеплювач листи повинні перекриватися не менше ніж на ½ хвилі і верхній азбестоцементний лист повинен зверху накривати нижній. Перевага цього способу полягає в тому, що утворені під оздоблювальними плитами повітряні прошарки сприяють підвищенню теплозахисту стін. Утеплення мінераловатними плитами зовнішніх стін проводять і за допомогою прикріплених до стіни металевих оцинкованих столиків, на які встановлюють плитний утеплювач (рис. 4а), що фіксується накладною деталлю.
Рис. 4. Кріплення утеплювача з мінераловатних плит до бетонної стіни:
1 - бетонна стіна; 2 - плити утеплювача; 3 - оцинкований металевий елемент; 4 - профільований металевий настил; 5 - металевий кріпильний елемент.
Зовні утеплювач захищають за допомогою профільованих, хвилястих листів або азбестоцементних плит. Металеві столики слід розташовувати за висотою з кроком, що залежить від розмірів утеплюючих плит, а їх ширина повинна відповідати товщині утеплювача. Якщо крок опорних полиць перевищуватиме вертикальний розмір плитного утеплювача, то може відбутися вигинання або викривлення останнього, що небажано, так як утворені містки холоду можуть негативно позначитися на теплотехнічному режимі стіни (рис. 4б).
Широке поширення за кордоном отримало утеплення стін двошаровими плитами або блоками (рис. 5), які складаються з внутрішнього шару ефективної теплоізоляції і зовнішнього оздоблювального шару з щільного гідроізоляційного матеріалу. Їх укріплюють в стіни за допомогою дюбелів, що дозволяє прискорити і полегшити процес утеплення стін за рахунок більшої заводської готовності теплоізоляційних плит.
На рис. 6 дано приклад утеплення стін за допомогою плит з пінопласту, що на практиці дає досить непоганий результат.
Рис. 5. Двошарові плити для утеплення стін із зовнішньої сторони ферми:
1 - обштукатурена цегляна стіна; 2 - штукатурка; 3 - теплоізоляційна панель; 4 - мінеральна вата; 5 - азбестове облицювання.
Рис. 6. Утеплення стіни плитами з пінопласту:
1 - стіна; 2 - клей ПВА або бустилат; 3 - плити з пінопласту; 4 - вирівнюючий штукатурний шар; 5 - оздоблювальний штукатурний шар ; 6 - арматурна сітка.
Автор: Вероніка Ш.
Джерело: newshouse.ru
Немає коментарів:
Дописати коментар